Зимние стихотворения Марийки Подгорянки (на украинском языке)

ЗИМА-БІЛОСНІЖКА

Ходить, ходить зима гаєм – Білосніжка,
Килимочки простеляє по доріжках.

Беріз коси стрічечками заплітає,
По ярочках з потічками розмовляє.

Ходить, ходить зима в полі – Білосніжна,
Розклада в полях перини, як на ліжках.

Накрива дбайливо ниви в час негоди,
Щоби спали без пригод озимі сходи.

Ходить зима по узбіччям, то в діброві,
То шелесне, тошепоче в чар-розмові.

То розкине перли ясні на полянці –
Та й назустріч любій, красній тій Веснянці…

* * *

ЗИМОВИМ ШЛЯХОМ

Село. Хатки у кожушках,
І верби в снігових шапках.
Темніє кучерява груша,
Кидає синю тінь на шлях.
І тиша. Сонно сунуть сани…
Дзвіночок раптом: тень-телень
І знову тиша…
Тоне, тоне
У срібній ночі білий день.

* * *

ВЕЧІР ІДЕ

Сонечко спить давно вже
За білою горою,
А вечір зорі ниже
Ниткою золотою.

Мороз ходить по дворі,
На льоду іскри креше,
На снігу світить зорі,
На вікнах квіти пише.

А місяць сіє світло
По стінах, по помості –
Так тихо, так привітно
Йде вечір до нас в гості.

* * *

СНІГОВА БАБА

Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора!

Ой же, баба
Снігова,
Біла в баби
Голова.

Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!

Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!

* * *

СИПЛЕ СНІГ

Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Ті сніжинки, білі, чисті,
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола, –
Ні стежок, ані доріг…
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Вже присипав доли, гори,
Вже весь світ, мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

* * *

КОЛЯДКА

Ой, пригода, пригодочка,
Прилинула колядочка,
Щебетала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде!
Та послухай довгі речі,
Як дзвеніли наші мечі,
Та пригадай довгі змаги,
Як шуміли наші стяги,
Як літали полки птахом,
Як дудніли коні шляхом,
Як купались в сонці поля,
Як сміялась наша воля.
Ой, пригода, пригодочка,
Щебетала колядочка,
Закликала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде.
Гей, збирайся на всі шляхи,
Вервечками рідні стяги.
Гей, гуртуйся на всі смуги
Витягати ясні плуги,
Вислухати довгі речі,
Готувати руки й плечі.
Щоб дзвеніли нашим шляхом,
Щоб кружляли кличі птахом,
Щоб горіли в маках поля,
Щоб вернула наша воля!
Ой, пригода, пригодочка,
Щебетала колядочка:
Промайнула гори, води,
Закликала на три броди:
А з третього на четвертий,
На китайці розпростертий.

* * *

ЯСЕНЕЦЬ

Ой зима, ой зима,
Квіточок вже нема.
Беріжок, моріжок
Прикрив білий сніжок.

Ой зима, ой зима,
А нам горя нема:
Теплі в нас кожушки
Міцні чобітки,
Ще й бабуся стара
Рукавички сплела.

Ой зима, ой зима,
А нам горя нема:
Ми вже всі назубок
Знаєм кожний урок;
Погуляєм гуртком –
То сніжком, то льодком!

По цей бік, по той бік
Всі підем на потік –
На воді морозець
Нам засклив ясенець!

* * *

СНІЖОК ТРЯСЕ

(“Гей, сніжок трясе”)

Гей, сніжок трясе
Вільно, вільно.
Порівняв усе
Всюди рівно.

Покрив беріжки
Й пагорбочок,
Накрив доріжки
Для саночок.

Линуть саночки
Скорі, скорі,
На них – діточки
Яснозорі.

Щось щебечуть все.
Дзвонять сміхом,
А сніжок трясе
Тихо, тихо…

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!

* * *

ПТАШКИ ВЗИМКУ

І

Ой зима лютує дуже,
Посмітюшкам це байдуже,
Повтирали дзьобчики,
Витрусили чубчики,
Хвостиками повертіли –
На подвір’я полетіли.
Прилетіли під світлицю
І зустріли там синицю:
– Ой сестричко, добрий ранок,
Що ти їла на сніданок?
– Не пила я та й не їла,
Від морозу здеревіла.
– Ой синичко, не журися,
Сюди-туди повернися,
Ходи з нами, козаками,
Знайдем скриню з калачами,
Дамо тобі повну скриню,
Будеш у нас за ґаздиню!

II
Горобчик:
– Цір-цір, цір-цір,
Вийди, Івасю, надвір!

Синичка:
– Час-час, час-час,
Вийди, Марусю, до нас!

Посмітюшка:
– Цинь-цинь, цинь-цинь,
Хлопчику, зернятко кинь!

Жовтобрюшка:
– Ціть-ціть, ціть-ціть,
Нас рятувати спішіть!

Всі пташки:
– Цір-цір, ціть-ціть,
Діти кохані, спішіть!
Цинь-цинь, час-час,
Подбайте, діти, про нас!

На сніданочок для пташки
Киньте зерен, киньте кашки.
Ми ж все літо працювали –
Сади з черви обчищали,
Ще й співали всім на втіху,
Світ навколо звеселяли!
Цір-цір-цір!

* * *

СНІЖНИЙ ПУХ

Сніжний пух, білий пух
Від сонечка тане;
Зими дух, блідий дух
Вже більше не встане.

Промені запечуть –
Пропадуть морози,
І зимі потечуть
По личеньку сльози.

Потічки попливуть
Весело заграють,
Мотильки оживуть,
Птиці заспівають.

Квіточки зацвітуть
На траві, як з шовку –
Діточки наплетуть
Вінків на обновку.

* * *

БІЖИТЬ ЗАЙЧИК ПО СНІЖКУ

Біжить зайчик по сніжку
У новому кожушку –
Гей, гей, тепленько,
Радується серденько.

Раптом вибіг із хати
Бурко, песик кудлатий.
Гав, гав! Бачить слід –
Буде зайчик на обід!
Сюди, туди, полями
Біжить зайчик до мами.
Мик, смик! Пропав слід –
Пропав песиків обід!

* * *

ЗИМА НАСТУПАЄ

Сіре небо, сіро-біла
низина –

Все кругом заворожила
тишина.

Сіра мла понависала
з верхів гір,

Біла ніч заколисала
весь простір.

* * *

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах –
У чоботях пухових.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Когось хоче вкусити.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Як діток де зустріне –
Сніг у вічі їм кине,
Ще й зубами заблисне
І за пальчик потисне.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Дітям смішки – гуляють,
Сани з гірки спускають –
Скоро, скоро, скоренько
Аж червоне личенько.
Не злякає їх він –
З бородою до колін.
А за Дідом Морозом
Дмуха вітер з погрозом,
Дмуха вітер сердитий,
В сніговицю сповитий.
Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.
Як в селі він ночує –
Всі дороги задує,
Гори снігу натрусить,
Діток в школу не пустить.
Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.
Дітям смішки – гуляють,
Сніг з дороги згрібають:
Через пагорби й доли
Вчасно прийдуть до школи!
Дарма вітер гуляє,
Пісню грізну співає.

* * *

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі –
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб – увесь льодистий.
Поміст як сонце сяє,
А постіль – білі пухи.
Такий-то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!
А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.
На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, –
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.
А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.
Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.

За матеріалами: Марійка Підгірянка. Вірші. Упорядкування Л. Слободянюк. Художник Л. Горошко. Київ, видавництво “Школа”, 2008.

* * *

БОЖЕ ДИТЯТКО

Журиться Ганнуся,  дуже журиться.
Захмарене небо, снігом куриться.
Завіяні поля і доріжки.
Замерзне ісусик малий у ніжки

Не журися, любко, не плач маленька,
Ми йому  підстелим вдячні серденька.
По сердечнім шляху легенько, гладко
Прийде на  Україну Боже Дитятко.

Прийде на Україну у той день веселий.
А за ним  прилетять ясні ангели.
Принесуть яличку світлу, як сонце,
Як перша зірничка гляне в віконце.

* * *

СЯЄ НЕБО УДАЛЕЧІ

Сяє небо удалечі,
і молитву зорі мовлять.
Святий Вечір, добрий вечір
– добрим людям на здоров,я.

По церковцях горять свічі,
по хатинках стіл готовлять,
Святий Вечір, добрий вечір
– добрим людям на здоров`я.

Там, де сили молодечі,
там,  де  юні труд готовлять.
Святий Вечір, добрий вечір
– добрим  людям на здоров,я!

* * *

З КОЛЯДОЮ

Стеле місяць волоконця,
Сяють зорі угорі;
А по селах край віконця
Колядують школярі.

З пастушками ангел в колі,
Покінчили колядки:
– Дайте грошик ,,Рідній Школі” –
Й познимали шапочки.

Най дасть грошик ,,Рідній Школі”
Український кожний дім!
Блисне ясний промінь долі,
Засіяє світло всім!

,,Рідній Школі”  в допомогу
Йдуть школярики здовж сел;
Благословить їм доорогу
Сам Ісусик із ясел!

* * *

КОЛЯДОЧКА

Колядочка, щедрівочка,
Колядочка жвава.
Під віконцем щебетала,
На порозі стала.
Стала собі на порозі,
Почала питати:
– Чи позволиш, господине,
За колядувати?
Господиня, як калина,
Господиня пишна,
Сподобала  колядочку
Та назустріч вийшла.
Ой, витай же колядочко,
З білої дороги,
Принеси нам рік щасливий
На рідні пороги.
Ой, сідай же, колядочко,
Між мою родину,
Принеси нам добру Долю
В щасливу годину.
Ой, сідай же, колядочко,
З господарем в парі, –
Принеси нам рідну Волю
В новорічнім Дарі!

            НА СВЯТИЙ ВЕЧІР

Чиста кімнатка. Мати прибрала її на свято.
Скатерка біла на столі і квітів так багато,
А з кухні пахне кутя й мід і хліб біленький з печі.
В кутку стоїть вівсяний дід – бо нині Святий Вечір.

Сніжок порошить на дворі і сивий сумерк білить.
В кімнатці тихій при вікні Даруся й Юрчик сіли.
І споглядають діти в даль на снігом вкриті гори.
Дарусі ніби чогось жаль і до братчика говорить:

– Сніжок трясе, сніжок трясе біленькії пилини –
Присипав все, присипав все, і гори і долини.
І гай притряс, і луг притряс, і стежечку до хати,
Та як прийде Ісус до нас, щоб нас обдарувати?

Ми чемні були рік цілий в час праці чи забави,
Для дітей чемних наш малий Ісусик все ласкавий.
А так хотіла б дуже я гарненьку ляльку мати,
Се доня була би моя, а я їй – добра мати.

Юрчик тихесенько сидить – в синіх очах задума.
Дарка на братчика глядить – що се так братчик дума?
І дзвонить, дзвонить в срібний сміх і Юрчика голубить:
– Ти найпильніший був з усіх, тебе Ісусик любить.

Тобі Ісусик дасть усе, що лиш попросиш в Нього.
А братчик каже їй на се:” О , я просив би много!
Я би просив від всіх дітей на нашій Україні,
Щоби зійшов Ісус святий на нашу землю нині.

Щоби побачив, як в сльозах вкраїнських дітей много.
Батьки їм гинуть по тюрмах і їсти їм нічого.
Щоби Ісусик перейшов поля наші широкі
І лік подав і лік найшов на рани ті глибокі.

Рани від знущань, від кайдан, від куль на битви полі –
І на найглибшу зі всіх ран, на біль, що край в неволі!
Щоби Ісусик плач почув сиріт без батька й мами,
І їх до серця пригорнув маленькими руками.

Щоб на Вкраїні почислив всі краплі сліз і крови
І край вже горю назначив, З Вкраїни зняв окови.
І на свобідній вже землі звістив нам свято мира –
За те, за те в моїй душі горить молитва щира”.

Даруся слуха слова ті і б`є серденько сильно
І кучерики золоті до брата тулить щільно.
І каже тихо: Брате, знай, недобре я зробила.
Забула, що в журбі мій край і ляльки лиш просила.

Я ляльку маю ще стару, а радо дам і тую,
В нову суконку уберу, сирітці подарую.
Мені так добре, маю я і мамочку, і татка,
Нова суконочка моя і тепла наша хатка.

А кілько то дітей дрібних на нашій Україні
Голодних нині і смутних – не мають хліба нині,
Бо їм батьків, і хліб, і дім недобрі взяли люди,
За них молитви наші шлім і дбаймо, все і всюди.

Юрцю, зі мною враз клякай – й молім Христа-Дитину
За сиріт наших, за наш край, за нашу Україну!”