Стихотворения о природе (на украинском языке)

ОСІННІЙ РАНОК

По гаю походжаю,
Кружляють скрізь листки,
Килимами вкривають
Доріжки і стежки.

І мрії мої ранні
Схилились в самоті
На скатерті багряні
Й килими золоті.

І кряче чорний ворон
В осінній тишині,
І вітер непоборний
Копотить в тумані

Відгонить мрії ранні
І рве на клапоті
Всі скатерті багряні
Й килими золоті.

Десь моя мрія плаче,
Слізок не витира;
Десь чорний ворон кряче,
Мов глумиться: кра-кра!

І думи розповиті
Скиглять у сірій млі
На чорній, неукритій,
Промокнутій землі.

ОСІННІ ДНІ

Які прозорі далі
В осінні дні ясні!
Які яскраві далії,
І роси як кришталі,
І сяйва як у сні.

Та хмарки в’ються мутно,
І пташечки не чуть;
Без пташечки так смутно…
І тільки ледь-ледь чутно
В’ялі листки падуть.

І тільки десь з віддалі
Доходить лісу шум;
А попри айстри й далії
Осінні линуть жалі,
Осінній бродить сум.

 

* * *

 

ПРИЙШЛА ОСІНЬ

Прийшла осінь люба, мила,
Дітям на потіху
Груші всі позолотила
У годину тиху.

Ще червону фарбу мала
Осінь-мальовничка.
Яблучка помалювала
На обидва личка.

Як на сливи позирала,
Знала, що робити;
Усі сливи завивала
В сині оксамити.

І куди лиш не ходила
У годину тиху,
Весь садочок прикрасила
Дітям на потіху.

ЛІС

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В ярку потік мугиче.

Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

 

* * *

 

КУ-КУ, КУ-КУ!

КУ-КУ, КУ-КУ!
Край лісу, на полянці,
На свіжому дубку
Кує зозуля вранці:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Внизу біжить струмочок
По жовтому піску.
І здалека всім чути:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Червонії сунички
Видніють на горбку,
І чути аж до ночі:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку.

КАЛИНА

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки, як намисто.
Буде тобі, калинонько, дуже радо,
Коли глянеш в чисту річку – у свічадо.

СМЕРІЧКА

Дзвонить, грає срібна річка,
А в криштальну воду
Задивилася смерічка
Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,
Та нема їй пари:
Пила воду із потоку
І сивої хмари.

Брала пахощі з повітря
У весняну пору;
Вибуяла так на вітрі,
Виросла угору!

 

* * *

 

ГАЙ ВЗИМКУ

Не гайся, хлопчику, не гай,
На саночки сідай,
Поїдем, серце, в білий гай,
В казок зимових край.
У гаї молоді дубки
Зросли у височінь
І сніжні одягли шапки,
Підперли неба синь.
Схилилась до дубка сосна,
Задумлива сосна;
В голках – рясна, в шишках – рясна,
Зелена, як весна.
Берізка біла і струнка –
Красуня у гаю –
Вдивлялась в дзеркало струмка
На вроду на свою.
Дзюрчить струмок попід сніжок,
Розказує своє –
Прийшов цапок на бережок,
Водичку чисту п’є.
Промчався зайчик через хмиз,
До потічка прибіг,
Води попив, кори погриз,
Під кущиком приліг.
Збиточна білка молода
Стрибає по сосні,
Шишками в зайчика кида,
Його турбує в сні.
А дятел шишку ту схопив,
Та білці не віддав, –
У дірку від сучка встромив,
Насіння виїдав.
Про шишку білочка не дба,
Бо в неї у дуплі
Багато всякого добра
І ласощі  смачні.
Ліщинові горішки там,
Солодкі ягідки
І ще, на закуску білкам,
Засушені грибки.
Тож білочка не журиться,
Чи довго буде сніг:
У кожушку зажмуриться –
І їсть собі горіх.

 

ЛІС ВОСЕНИ

– Лісе, лісе зелений,
Чом ти сумний восени?
– Як же мені та сумному не бути,
Коли більше зозулечки не чути?

– Лісе, лісе зелений,
Чом не шумиш восени?
– Чим же мені, чим же мені шуміти?
Почав вже мій лист зелений жовтіти.

ОСІННІЙ НАСТРІЙ

За селом, селом, в полі чистому
З гучним гомоном граки граються.
На дубочкові, на безлистому
З чорним вороном розмовляються.

За селом, селом, в полі чистому,
Сірі сумерки пливуть з мряками.
На дубочкові, на безлистому
Чорні ворони вснули з граками.

За селом, селом, в полі чистому
Чиясь ватерка закурилася.
На дубочкові, на безлистому
Чиясь думонька зажурилася.