PORUKA
Kad umrem, sahranite me
tamo usred stepe,
usred stepe nam široke,
Ukrajine lepe,
da polja širokoskuta
i Dnjepra okuke
mogu naći među njima,
slušati njegove huke
kad ponese s Ukrajine
krv naših zlotvora;
kroz poljane i planine
sve do sinjeg mora.
I ja ću iz zavičaja
poći sve do Boga
da se molim — a do toga
ne poznajem Boga.
Sahranite, ustanite,
okove zbacite
i zlotvora crnom krvlju
slobodu rosite.
U velikoj porodici
srećni srećom novom
setite se, pomenite
mene dobrim slovom.
——————————————————————————–
Переклад Десанки Максимович.
Уперше надруковано в книжці: ŠEVČENKO T. Kobzar (Izbor). Beograd, 1969, с. 27. Подається за першодруком.
Максимович Десанка (народилася 1898 р.) — сербська письменниця. Член Сербської Академії наук і мистецтв. Її переклади української поезії відзначено премією імені Івана Франка Спілки письменників України (1982). З творів Т. Г. Шевченка, крім «Заповіту», переклала 12 поезій: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Іван Підкова», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Сонце заходить, гори чорніють» та ін. Ці твори надруковано традиційним для хорватської писемності латинським шрифтом.
«Заповіт» у Хорватії переклав також Т. Менац (у журналі «Izvor», 1950, № 6, с. 433).
