Стихотворения Инны Харченко (на украинском языке)

Стихотворения Инны Харченко (на украинском языке)

СВIТЛО ЛЮБОВI

Розкажи менi казку, Вiтре,
Про хвощi, що деревами стали,
Про розтертий мачок в макiтрi,
I про те, як горять стожари.

Я послухати хочу про лiс,
Про полин, про закохану мавку,
Про Андрiiвську церкву й Узвiз,
Про подiльську рясну вишиванку.

Розкажи менi казку, Вiтре,
Про хмельницькi бузковi ночi,
Де все небо зiрками квiтне
I по селах спiвають охоче.

Розкажи про навмисне в iмлi –
Поцiлунки у житi зеленiм.
Я зросла на подiльськiй землi
Зачаровано-благословеннiй.

Розкажи менi казку, Вiтре!
I розгладь на землi чорнi зморшки;
Помилки iз життя мого витри
I засiйся духмяним горошком.

До смаку тi чаi полиновi,
Не гiрчать у жагучих обiймах.
Не зрiкаюся свiтла ЛЮБОВI;
Воно в серцi моему – постiйно…

ВCE – BIД БОГА…

По пояс у траві стояти
У теракоті мовчазній,
І перші промені кирпаті,
Як ручки милого дитяти,
Все цілувати, цілувати…
Світає… Дякувать ВЕСНІ!

Земного – крихта. Все – від Бога:
Від пу‘янку і до плодів.
Стерня торішня край дороги,
СмакОтні пАгорби розлогі,
Шалені діти босоногі –
Численні СОнця Золоті!

Вже мальви вищі за онуків,
Тютюн полощиться в вітрах.
А запах надвечір‘я з луків
Симфонією жУрних звуків
Летить поміж червоних буків
З безсоння в сон, як Білий Птах.

Квітки, пелЮсточки, стебЕльця…
Сирітський кіт вповзає в хлів.
Квасоля по коноплях в‘ється ,
Будує пташечка кубельце,
Та чужинА стискає серце
НеспОкоєм холодних снів.

І якнайдалі – всім нащадкам –
Я на папері розповім
Про днів життєвих коліщАтко,
Про всі набУтки і нестатки…
… … …
Я залишаю Вам на згадку
РИМОВАНИЙ ЕРУСАЛИМ …

СОН

Я бачив сон, а в нiм – кохану жiнку,
I тих очей солодкi споришi.
Сповiльнивсь час бурштиновим промiнням,
Що сяяло у зболенiй душi.

Ще там – у сутiнках – в склепiннi неба
Над тихим плесом пташка пролетить,
Та жовтень пересохлими губами
Гукатиме: «Нехай тобi щастить!»

Яке то щастя: бачитися з вiтром,
Вклонитись лiсу в сИнявi болiт.
Я бачив сон, а в нiм – кохану жiнку.
Щаслива Осiнь – з вiкнами на схiд…

ПЕРЛИ

Бракує фарб в сiчневий день,
Бракує свiтла, поцiлункiв,
Бруньок, усмiхнених облич
I щедрих сонячних дарункiв.

Бракує зоряних суцвiть,
Туманiв, що лоскочуть нiздрi;
Кульбабок в жовтому вбраннi,
Освiдчень, навiть i запiзнiх.

Менi бракує тихих слiв:
«ДобрИдень, як воно живеться?»
Носатих боцюнiв в гнiздi,
Барвiнку, що за тином в‘ється.

Вже вiтер розкуйовдив лiс,
Тумани витерли узбiччя.
Женуться соки по гiлках,
I це Веснi, до речi, личить.

Попереписую пiснi,
Бо стала забувати приспiв.
Вночi вдивлятимусь в зiрки,
В їх чисто український приспiв.

А пЕрлiв, пЕрлiв – торжество!
Дорожнi бебехи – на плечах.
У тiм, очiкуванiм днi,
Я розмалюю бабцiв глечик.

По бур‘янах – до самих веж –
Пiд ребра сонноi Говерли.
Старої яблунi гiлки
Полiзли вбiк i вверх поперли…

Ще Браму Сонцю вiдчиню,
Ще зачерпну днiпрову воду,
Благатиму щасливих лiт
Для українського народу…

КОЛIР

Шовковим сонцем захлинувся свiт,
Зопрiло небо кольором багаття.
Ставок зелений – iмпресiонiст –
Натхненно розмальовує багаття.

Не поруйнУйте колiр споришiв
Нi зойком соняхiв, нi вбогим ранком.
Це каламуть осiла на душi,
Коли почула Вашi забаганки.

У тлiнних хвилях втоплених рядкiв
Вiд самого Рiздва i до Покрови
Не зраджуйте насиджених куткiв
I не цурайтесь батькiвської мови…

МОЛИТВА ДО БАТЬКIВЩИНИ

Поступлюся, усiм поступлюся,
Проковтну невимовнi жалi.
Ночуватиму там, де примусять:
Хоч в степу, хоч в гнiздi журавлiв.

Забаганками повняться ночi,
Розбiгаються сни по кутках.
Хтось струсив i розгнiвано топче
Недозрiлi сливки по садках.

Вкарбувалися сльози в камiння
Недоспiваним, срiбним дощем.
Доторкнуся до тебе промiнням,
Чи розхрiстаним вiтром – плющем.

У прозорiй залюбленiй тишi
Сновигає розгойданий час.
Цi тополi за нiч стали вищi
I за нiч посивiли ураз.

Повизбирую стертi туманом
Намистинки розпачливих снiв.
I назавжди затягнуться рани
Серед щляху моїх почуттiв.

Хай назавжди несправжнє, вороже
Вiдiйде, вiдiмре, вiдлетить.
Переллється у серце порожнє
УКРАЇНСЬКОГО
НЕБА
БЛАКИТЬ…

ШАЛЕНI МРІЇ

Такi мовчазнi сльози полинОвi,
Тут обмаль неба в кожному зузiр‘ї.
I губи вашi, стомленi в любовi,
I очi з вовни й льону – синi – синi…

Такi вже сни мого чола торкались,
Такi вже зустрiчi траплялись у життi…
Незрячими були, коли побрались,
I пили сумнiви смарагдово – густi.

Такi мовчазнi сльози полиновi,
Такi невтiшенi, невизрiлi плоди.
I губи Вашi, стомленi в Л Ю Б О В I,
Сказали заспокiйливо на ти:

«Моя надiя виплекана в словi,
Шаленi мрii збились на подвiр‘ї …
I губи Вашi, стомленi в любовi,
I очi з вовни й льону – синi-синi…»

РУЇНИ

Кудись женемось, топчимо траву,
Невміло крутячи громИ-педалі.
Берем в полон, здіймаєм булаву.
Червивим зойком – Яблука Печалі.

Вирубуєм, висотуєм, клянем
І тішимось гринджолами нащадків.
Та хвалимось усім, що ми живем
У спокої, довір’ ї та достатку.

В руїнах – Душі, в попелі – сльоза.
А ми женемось, крутячи педалі.
Не кров тече по жилах – а роса.
Кипить роса в знічев’ ї та печалі.

Немає снів, немає відчуттів,
Немає сонця: стало чорним тістом.
А людяності, честі – й поготів.
…Розсипалося людство,
як намисто…

ЖИТТЯ НА ДВА СВІТИ

Мені ще треба осягти,
Ще треба зрозуміти вповні,
Що я живу на два світи:
Такі святі, такі умовні…

Сховатись у пісках надій
Від розпачу, що давить груди.
Пройти шляхами впертих мрій
Із січня сірого до грудня.

З корінням вирвали мене,
Зозуля стихла на півслові.
Та осінь й досі не мине,
Вона зомліла у любові.

У запозиченім житті
В зів’ялім листі – знову змова.
Золотокосі – та не ті,
І не жоржини, а п о л о в а…

У світі цім усе не так,
Коріння – й те не прикопали.
У тихім шелесті ознак
Плоди на гіллі повсихали.

Мені ще треба осягти,
Ще треба сни розкоркувати,
Бо я живу на два світи:
У тому – Б А Т Ь К О, в цьому – М А Т И …

МЕНЕ ЩЕ УКРАЇНА НЕ ЗАЧАЛА

І

Мене ще Україна не зачала.
Я ще на небі – в Водолеєвім сузір’ї.
Я ще не виросла на боцюнові – пір’ям.
Ще відлік християнство не почало.

Не сьома зiрка у Чумацькім Возі.
Ще не мозаїка в Софійському Соборі.
Я ще не стала на коліна у покорі.
Ще не спориш, прибитий при дорозі.

Мене ніхто ще на Землі не бачив.
Стерня мої ще босі ноги не сколола.
Я ще в дитинстві не давала здачі.
Я ще не роздивилася: а що ж довкола?

Не стрiла ще ПОЕЗІЮ. Це – п о т і м.
Настане час – я усвідомлю віршування.
Я ще пізнАю силу чистого кохання.
Жіночі мрії – стрілами в польоті.

ІІ

Ніхто ще З Е М Л Ю не розпродає.
Вона гріхи й раніше нам прощала.
Мене ще Україна не зачала,
Та думка вже така у неї є…

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Осінній день. Засапалась хмарина,
Байдужий світ в проваллі вигне спину,
Сарматську втоптану стежину
Згадаю в цей осінній день.

В колисці часу, простором прикуті,
Над Ушицею – у Чугорській Гуті,
В червоні чоботи узуті
Живуть лелеки у гнізді.

Пророчий день. Таким він був щороку,
Останній сонях блима чорним оком,
Та тільки сонце іншим боком
На мене скоса погляда.

Ця засторога – гойдалка осіння.
Ця каламуть на дотик, як сумління.
І руки кИдають каміння,
Каміння замість бараболь.

Останній день. Пірнула в хащу стежка.
Осіннй вирій, вишивши мережку,
Зірвав осикові сережки
І Сонце
листям
загорнув…

ЗИМА В ЄГИПТІ

Відлуння перекопаних світанків,
Як зим в Єгипті – сива каламуть.
Я хто тобі: КОХАНА чи КОХАНКА?
І ці слова дощами заростуть.

Дощами заростуть і лободою,
Чи витопче худоба без жалю.
Згадай той час, коли ми брали Трою!
Згадай мене, козаче-скрипалю!

Карнацький храм чи Нілу безнадія,
Коралових наметів каламуть.
Дощами заросте і ця подія,
… І ці слова дощами заростуть…

ЛЮБIТЕ БЛИЖНЬОГО…

Любіте ближнього, тогО,
Що скаже вранці Вам: «ДобрИдень!»
Голодний, босий – все одно
Любіть його, хоч він і злидень.

І не цурайтеся Душі,
Його Душі у чорнім смутку.
На небі пишуться вірші,
Та злива їх змиває хутко.

Любіте ближнього, тогО,
Що йде назустріч Вам щоднини.
Любіте ближнього, тогО,
Що називається Л Ю Д И Н А …

СВIТЛО ЛЮБОВI

Розкажи менi казку, Вiтре,
Про хвощi, що деревами стали,
Про розтертий мачок в макiтрi,
I про те, як горять стожАри.

Я послухати хочу про лiс,
Про полин, про закохану мавку,
Про Андрiївську церкву й Узвiз,
Про подiльську рясну вишивАнку.

Розкажи менi казку, Вiтре,
Про хмельницькi бузковi ночi,
Де все небо зiрками квiтне
I по селах спiвають охоче.

Розкажи про навмисне в iмлi –
Поцiлунки у житi зеленiм.
Я зросла на подiльськiй землi
Зачаровано-благословеннiй.

Розкажи менi казку, Вiтре!
I розгладь на землi чорнi зморшки;
ПомилкИ iз життя мого витри
I засiйся духмяним горошком.

До смаку тi чаї полиновi,
Не гiрчать у жагучих обiймах.
Не зрiкаюся свiтла Л Ю Б О В I;
Воно в серцi моєму – п о с т i й н о…

СПОГАД ПРО ЄГИПЕТ

Стрімка вода – на зелень, на шибки…
Помолоділо враз гречане поле.
Хто прагне вороття, той навпаки
Зорею не засяє вже ніколи.

Напівпорожній, в гойдалці валіз,
У блискавках народжений шалених,
Стоїть зніміло соняхів праліс,
По вуха в снах гуляючи зелених.

Коса не докосила ще траву,
Ще крила не розправила пташина,
А я вже сміло рибою пливу,
В Червонім морі плата погодинна…

В Єгипті я впізнала двох лелек,
Я знала їх батьків ще по Поділлю.
В німих очах – зрадливий сум смерек,
ДзьобИ червоні – й ті пропахли сіллю.

Там в стеблах квітів – сік сто тисяч сонць,
В прихистку ночі пухнуть чорнобривці.
Лівіше Сонця – світло тих віконць,
Що з осені висить на павутинці.

Не гупають там яблука в траву,
Не вИднося кульбабиних жовточків.
Лиш бризки Сонця – на морську канву –
І пІняви зкуйовджені торОчки.

Це – А Ф Р И К А, замотана в сувій,
Розхристана, як дівка в вечорниці.
Зварила Доля зоряний настій,
Лелеку прикувавши до криниці.

…Так от і я… прикута до Землі,
Хоч крила маю, дзьоб і біле пір’я.
…Все тяжче я ступаю по стерні,
…Все ближче Водолієве сузір’я…

ЛИСТЯ ЯБЛУНЕ
присвята Семену Абрамовичу – завідуючому кафедрою
гуманітарних наук Чернівецького торгово-економічного інституту (Україна)

Тебе залишено, напевно, для утiх;
Для тих, що будуть пуп’янками завтра.
Отi – пострушенi – давно лягли до нiг,
А взимку подадуться ген у мандри

до ярмарки – пiдводою чи птахою…
Дитинi буде радiсть, слава Богу.
Ганяє хмара дощиком – невдахою
I листя яблуневе рве потроху.

Тебе залишено до самого Рiздва.
Буває, град поб’є i снiгом зборить.
В холодних зморшках сiчня спить гiлОк лиштва,
Бува, зима і в квітні все повторить.

….. ….. ……
Не вмре твоя сполохана Душа –
Вона у цвіті яблунь заговорить …