КОТИК
Скочив котик,
Сів на плотик.
Миє ротик
І животик.
Він біленький
І чистенький, —
Гарний Мурчик
мій маленький.
* * *
ЗАЙЧИК В ТЕРНИНІ
Скочив зайчик в тернину
І роздер кожушину.
Йде лисичку просити
Кожушину зашити.
А лисичка регоче,
Зашивати не хоче:
“Де ти був? Нащо дер?
Ходи в дранім тепер!”
Біжить зайчик до мами,
Зайшли очка сльозами:
“Мамо, люба, не бийте,
Кожушину зашийте!..”
Мама сина не била,
Кожушину зашила.
Зайчик очка обтер
І знов скаче тепер.
* * *
КИЦЯ-МИЦЯ З КОЛОМИЇ
Киця-Миця з Коломиї
Малюночки несла сині,
Дірка в торбі, та байдуже! —
Поспішала Киця дуже.
Киця торби не зашила
Та й малюнки розгубила.
Крілик-Трілик-шулавило
Біг до шевчика по шило.
Позбирав усі малюнки,
Позбирав усі рисунки.
Прикрасив він ними хату,
Ще й зробив собі загату…
— Чи ж то, любий друже Крілю,
Такий звичай на Поділлю:
Що знайдете – те вже й ваше?
Віддавай нам те, що наше!
— Хто ж то, люба Кицю-Мицю,
Йде на ринок у столицю,
Йде собі до Коломиї —
І торбини не зашиє?!
Тільки трошки посварились,
Та до суду не водились,
Бо таки, сказати правду,
То обоє провинились.
Працьовита дівчинка
Беручка, чемненька
Дівчинка Оленка, –
Цілий тиждень у роботі,
А все веселенька.
В понеділок пряла,
У вівторок ткала,
А в середу у череду
Овечки загнала.
У четвер білила,
У п’ятницю мила,
А в суботу всю роботу
До кінця скінчила.
А прийшла неділя –
Сорочечка біла,
В ній дівчинка, мов квіточка,
Між подруг сиділа.
* * *
При дорозі
При дорозі, при шосе
Там корови ми пасем.
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте,
Вітер хмари вдаль несе
Над полями і шосе.
Низько стеляться дими:
Це печем картоплю ми.
Розгорілась наша ватра.
Біля неї — Оля, Марта,
Лесь, Петрусь, малий Івась
І Бровко з дітьми весь час.
При дорозі, при шосе
Там корови ми пасем.
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте,
Вітер в даль його несе,
На поля і на шосе.
* * *
Колискова
Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Дрібен дощик стукотить,
Вікнам казку гомонить…
Дрібен дощик пада там,
А тут тихо, тепло нам.
При матусі рідненькій,
У світличці чистенькій,
Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
* * *
Розмова про сонце
Дитина:
– Скажи мені, мати,
Де йде сонце спати?
Мати:
– За високу гору,
В золоту комору.
Дитина:
– А хто йому стелить
На білій постелі?
Мати:
– Зіронька вечірня,
Гарна, як царівна.
Дитина:
– Хто ж його колише
Усе тихше й тихше?
Мати:
– Соловей піснями,
Тиха нічка снами.
Дитина:
– А які сни має,
Коли засинає?
Мати:
– Сняться йому квіти,
Що вдень для них світить.
Дитина:
– А хто його збудить,
Як світати буде?
Мати:
– Пташечки веселі
Збудять із постелі.
Дитина:
– А на що, як встане,
То найперше погляне?
Мати:
– На тебе, серденько,
Як встанеш раненько.
* * *
Підростає Юрко в сні
Полями, лугами
Літечко іде,
Теплими руками
Юрчика веде.
Юрчик наш маленький,
Миліший над все,
В очах голубеньких
Сонечко несе.
На губках рожевих –
Усмішка, як цвіт,
У словах пестливих –
Чар дитячих літ.
Прибуло до хати
Миле внученя:
Буде щебетати
Нам воно щодня
Щічки розцілує
Сонце золоте,
Личко розмалює –
Личко зацвіте.
Малюка обвіють
Леготи в селі,
Виростуть, зміцніють
Ніженьки малі!
Будуть мандрувати
По гаях, садках,
Будуть спочивати
В тихих холодках.
Будеш тут ходити
Цілий день-деньок,
Буде тебе вчити
Пташка пісеньок!
В нічку місяченько
Засія тобі –
Осяє личенько,
Очка голубі.
Зіроньки-моргулі
Вимережать сни;
Люлі, Юрцю, люлі,
Спи, дитятко, спи!